Суверенітет

Традиційно виділяють два аспекти суверенітету: внутрішній і зовнішній.

Внутрішній суверенітет означає верховенство і повноту державної влади відносно всіх інших осіб та організацій в політичній системі суспільства (всі особи, які знаходяться на території держави підпорядковуються владі держави). Лише держава має право створювати обов’язкові до виконання правила поведінки (правові норми), контролювати їх виконання та застосувати силу щодо осіб, які їх не виконують (монополія сили). Втрата монополії сили призводить до припинення існування держави або внаслідок зовнішнього втручання, або внаслідок безперервних внутрішніх збройних конфліктів. З метою збереження цілісності держави, в окремих випадках вона може прийняти рішення про розформування чи навіть знищення організацій, які порушують її монополію сили. Часто молоді держави вимушені приймати рішення про знищення добровольчих частин, які воювали за незалежність, оскільки їхня відмова підкорюватися державній владі та практика застосування сили без дозволу (санкції) держави ставить її існування під загрозу (для прикладу, такі ситуації виникли свого часу в Ізраїлі та Хорватії та до певної міри – в Україні).

Зовнішній суверенітет означає невтручання у внутрішні справи держави. Форми такого втручання можуть бути різними. Наприклад, у 1960 р. розгорівся міжнародний скандал через викраденням з території Аргентини нацистського злочинця Адольфа Ейхмана ізраїльською спецслужбою «Моссад». Аргентина звернулася з вимогою до Ізраїлю повернути Ейхмана, вказавши, що викрадення розцінює як грубе порушення її суверенітету. Інший приклад порушення зовнішнього суверенітету держави: пред’явлення у 2014 р. Російською Федерацією вимог до України щодо її федералізації, надання російській мові статусу державної та закріплення в Конституції України позаблокового статусу. Найбільш грубою формою порушення зовнішнього суверенітету є захоплення (різними способами) території однієї держави іншою. Свіжим його прикладом стала анексія Криму Російською Федерацією.   

У сучасному світі повністю суверенних держав не існує. Одна з причин цього – глобалізація.  Теоретично, суверенною може бути лише повністю ізольована держава. Але на практиці, навіть найбільш ізольована держава в світі – Північна Корея (КНДР) залежить від економічних відносин (торгівлі)  з Китаєм. З іншого боку, окремі держави добровільно поступаються частиною свого суверенітету внаслідок вступу до міждержавних об’єднань. Приміром, малі держави-члени Європейського Союзу залежать від політики ЄС, на формування якої істотно впливають дві найбільші держави ЄС – Німеччина та Франція. Щоправда, вступаючи до ЄС такі держави усвідомлюють відповідні переваги (бонуси), що їх очікують.

Зовнішній суверенітет може бути обмежений міжнародним співтовариством у випадку реалізації так званого «права на міжнародне втручання». Рішення про таке втручання приймає Рада Безпеки Організації Об’єднаних Націй (ООН – міжнародна організація, метою якої є підтримання міжнародного миру й безпеки та розвиток співробітництва між націями). Необхідність міжнародного втручання виникає, коли в межах території держави відбувається геноцид, військові злочини, злочини проти людяності, етнічні чистки тощо. Для прикладу, саме ця підстава була використана силами міжнародної коаліції (об’єднання) для військового втручання у громадянську війну в Лівії в 2011 р.