Державне правління

Форма державного правління – це спосіб організації вищих органів державної влади та характер взаємовідносин між ними. Традиційно виділяють дві форми державного правління: монархія та республіка. Різниця між цими двома формами полягає у характеристиці інституту глави держави.

У монархіях  - главою держави є монарх, в республіках – президент. Відмінності у статусі:

- влада монарха має спадковий характер (передається від батька до сина), президент – обирається населенням всієї держави на виборах;

- монарх не несе юридичну відповідальність за свою діяльність (він править, як правило, пожиттєво; президент обирається на 4-5 років і не може перебувати при владі більше 8-10 років (за умови його переобрання);

- повноваження монарха можуть бути припинені достроково у випадку відречення його від влади (престол, трону), а повноваження президента - достроково припиняються шляхом імпічменту (особливої процедури притягнення вищих посадових осіб до відповідальності за вчинення злочину).

За загальним правилом республіка є більш демократичною у порівнянні з монархією, оскільки передбачає право народу безпосередньо обирати глави держави.

Втім, є винятки із загального правила: багато демократичних країн Європи зберігають монархічну форму правління (Великобританія, Бельгія, Нідерланди, Данія, Швеція, Норвегія, Люксембург, Іспанія, Монако, Андорра). Водночас республіку Росію не слід розглядати як демократичну.

Однією з причин збереження монархічної форми правління у європейських країнах є уособлення монархом стабільності та впевненості у завтрашньому дні (наприклад, у Великобританії Єлизавета ІІ є символом нації, вона перебуває на престолі вже більше 50-ти років, переживши разом з британцями періоди криз та стрімкого розвитку). Інший аспект: європейські монархи є державними діячами, а не політиками. «Політик думає про наступні вибори, а державний діяч про наступне покоління» - говорив Джеймс Фріман Кларк. Третій чинник: принципова відмінність від монархій періоду феодалізму. Фактично, всі європейські монархії функціонують сьогодні за «правилом англійської королеви»: монарх царює, але не править. Функції цих монархів зведені здебільшого до церемоніальних, а їх вплив на політичне життя - обмежений характер. Повноваження монарха щодо формування уряду, дострокового припинення повноважень парламенту та підписання закону є лише формальністю, яку монарх зобов’язаний вчинити не маючи можливості обирати. Щодо право вето, то воно не використовувалось англійською королевою декілька сотень років. Втім, у критичні періоди історії монарх консолідує все суспільство.

На противагу європейській моделі монархій (обмежена монархія) у країнах типу Саудівської Аравії та Катару існують абсолютні монархії. В них вся повнота влади зосереджується в руках однієї особи. Монарх повністю контролює законодавчий орган (рішення, якого є обов’язковими), перетворюючи його на дорадчий, він сам призначає главу уряду та весь його склад без погодження з парламентом, також він очолює судову гілку влади.

Більшість сучасних держав є республіками. Виділяють три види республік: президентську, парламентарну (парламентську) та змішану.

Класичним прикладом президентської республіки є США. В президентській республіці президент сам очолює уряд та формує його склад. Верхня палата парламенту здебільшого формально затверджує кандидатури до складу уряду, не маючи права в наступному звільняти урядовців. Тому, вся виконавча влада зосереджена в руках президента. Законодавча влада належить парламенту – Конгресу, який поділяється на Палату представників (нижня палата) та Сенат (верхня палата). Президент позбавлений права розпускати парламент, відтак не може шантажувати його. Разом з тим, вплив президента на парламент здійснюється через можливість застосування ним права вето (права блокування) щодо законів. Проте, вето президента може бути подолане 2/3 кожної з палат парламенту. Формування Верховного Суду США (який очолює судову гілку влади) здійснюється спільно президентом і Сенатом, що з урахуванням обмежень щодо звільнення суддів та безстрокового характеру їхньої діяльності забезпечує незалежність судової системи США. Не зважаючи на те, що кожна гілка влади є незалежною, саме президент має найбільший вплив в американській системі управління.

Щодо європейських держав (наприклад, Німеччина та Італія) – їм характерна парламентарна модель, яка передбачає перевагу парламенту над іншими органами влади. Це пов’язано з побоюваннями європейців, що президентська республіка за певних умов може призводити до узурпації влади однією особою (в основі таких побоювань історичний досвід першої половини ХХ століття). Невипадково  латиноамериканські республіки, які запозичили американську модель, часто перетворюються на авторитарні держави.

Парламентська республіка передбачає, що саме парламент призначає главу виконавчої влади (прем’єр-міністра) та формує уряд. Відставка прем’єр-міністра призводить до відставки уряду. Неможливість сформувати новий уряд призводить до проведення позачергових виборів. Влада президента в парламентській республіці похідна, а його статус подібний до статусу європейських  монархів. Більше того, в парламентарних республіках президент обирається самим парламентом, що підкреслює його другорядну роль в державному правлінні. Відомий приклад: всі ми знаємо хто є канцлером (прем’єр-міністром) Німеччини - Ангела Меркель, проте мало хто знає як звати президента Німеччини (Франк-Вальтер Штарнмайєр, обраний на посаду в 2017 році).

Змішана республіка поєднує ознаки обох моделей: у президентської республіки запозичено позапарламентський спосіб виборів президента, у парламентської – наявність посади прем’єр-міністра, який очолює уряд та право парламенту відправляти уряд у відставку. Змішаною республікою є Франція, Польща, Австрія, Україна. Відмінність від інших республік полягає у праві президента розпускати парламент, а також те, що формування уряду і призначення прем’єр-міністра має узгоджуватися між президентом і парламентом. Повноваження уряду можуть бути припинені і президентом.

У змішаній республіці є дві ключові фігури: президент і прем’єр-міністр. Це часто стає її недоліком, бо вони починають конкурувати між собою, утворюючи два центри впливу.

Умовно, змішані республіку поділяють на президентсько-парламентські та  парламентсько-президентські (в першій - більший вплив має президент, в другій - парламент).

Ідеальних форм правління не буває, а їх ефективність залежить від історичних традицій, політичної культури та конкретного історичного періоду розвитку держави. Тому бездумне копіювання досвіду одних країн іншими, як засвідчила історія, хорошого результатів не дає.