Перше покоління

Перше покоління прав (громадянські та політичні права) формується за часів буржуазних революцій в Європі і становлення США як незалежної держави (ХVII-XIX століття).  

Головна ідея першого покоління прав людини – це забезпечення формальної рівності всіх, коли кожен громадянин чи підданий користувався б однаковими правами, незалежно від того, наскільки шляхетна кров тече в його чи її жилах, а також – убезпечення людини від державного свавілля.

Феодальний устрій, що передує буржуазним революціям, був побудований на нерівності. Феодальні суспільства були вертикальними: дворяни, священики, жителі міст, селяни – мали свій власний правовий статус, зумовлений належністю до певного стану, свої привілеї і обов’язки, свій окремий суд і закони чи звичаї, за якими вони судились. Держава в ранній Новий час, а це розквіт абсолютизму в Європі, домінувала над суспільством і людиною та відчувала себе вправі втручатися в життя людей в будь-які мірі і будь-яким способом. А вплив людей на державу був обмеженим.

Ідея формальної рівності виражалася в визнанні рівних прав за всіма людьми, а також у рівності всіх перед законом і судом. Зрозуміло, що насправді йшлося про рівність чоловіків, або багатих чоловіків, або білих багатих чоловіків, і звичайно громадян. Для прикладу, перший президент США Джордж Вашингтон був обраний на загальних виборах, у яких взяли участь лише декілька відсотків населення, що відповідали всім вимогам тогочасного виборчого законодавства, а жінки, раби, бідні чоловіки залишились осторонь цього процесу. Проте, саме тоді відбулось скасування дворянських привілеїв і різних законів для різних верств населення, що стало першим кроком на шляху до рівних права для всіх незалежно від статі, кольору шкіри, раси, сексуальної орієнтації чи релігії.

Захист людини від держави гарантувався правом на особисту недоторканість, забороною тортур, свободою слова, свободою релігії, свободою зібрань, правом на справедливий суд, правом на участь в управлінні державою. Ці права називаються громадянськими і політичними (базовий документ ООН в сфері прав першого покоління – Міжнародний пакт про громадянські та політичні права 1966 р.) Вони утворювали своєрідний юридичний кокон навколо людини – сфери людського життя, в які держава не могла втрутитися або принаймні її втручання було суттєво ускладнено. Це, насправді, була революція, бо до цього, наприклад, релігія завжди була державною справою. І сьогодні в титулі королеви Єлизавети ІІ (Її Величність Єлизавета ІІ, Божою Милістю Великої Британії, Ірландії і Британських Заморських Домініонів Королева, Захисниця Віри) зберігається словосполучення «Захисниця віри», тобто певної «правильної» релігії – у випадку Британії англіканства – як відлуння класичної функції монарха. Натомість релігійна свобода давала можливість людині самій обирати свою віру і не зазнавати утисків в зв’язку з цим вибором.

Крім того, права першого покоління мали запроваджували або посилювали вплив людини на державу. Якщо ти маєш право голосу, якщо ЗМІ можуть повідомляти всім, що відбувається в державі, якщо ти можеш подати звернення до державних органів, яке мусить бути розглянуте, то це змушує державу та чиновників проводити політику, що враховує думку населення, а не лише власні примхи і побажання. Після прав людини держава – це вже «я», як нібито казав Людовик ХІV, це «ми», тобто народ  в цілому.

При цьому, безумовно, політичні права вимагають достатньо відповідального суспільства і людей, які сприймають участь у державному житті на рівні виборів, мітингів, обізнаності з того відбувається, як власний громадянський обов’язок. Для прикладу, обов’язкова участь у виборах (як наприклад, в Італії: якщо ви не з’явились на виборчу дільницю без поважної причини вас оштрафують) – не найкраща ідея, бо, насправді, ефект від таких заходів не є очевидним. Зокрема, неочевидно, що примусова участь у виборах покращуватиме якість ухвалених рішень. Але, немає сумнівів, що популізм, політична корупція, голосування «за гречку» простіше приживаються там, де люди не ставляться до виборів та політичного життя байдуже, і не переконані, що вибори становлять їх власну зону відповідальності за себе і за країну.