Поняття та призначення права

В традиційному розумінні право є системою правових норм.

Системність права означає, що право це не просто сукупність норм, а певна структура, де кожна норма займає своє місце і узгоджується з іншими правовими нормами.

Правові норми (або норми права) - різновид соціальних норм. Окрім них, до соціальних належать також моральні, звичаєві, релігійні, політичні, естетичні, корпоративні  та інші норми.

Соціальна норма – це певне правило поведінки, яке є еталоном, моделлю, зразком у суспільстві. Такі правила створюються в процесі життєдіяльності суспільства і спрямовані на забезпечення його існування шляхом врегулювання суспільних відносин. Нехтування і порушення соціальних норм призводить до деградації суспільства і соціальних інститутів. Якщо на їхньому місці не з’являються нові соціальні норми, то в кінцевому результаті запускається процес самознищення суспільства.

При цьому будь-яка соціальна норма має логічне пояснення (тобто є раціональною). Часто причина існування норми зникає, але внаслідок тривалого часу існування в суспільстві традиція її дотримання зберігається. Приміром, звичаєва норма, яка передбачала заборону згортати рукою зі столу, пояснювалася тим, що таким чином дуже легко було загнати скалку, що в умовах середньовіччя могло призвести до смерті від інфекції. Сьогодні використовуються шліфовані столи, до того ж існує перекис водню. Не зважаючи на зникнення обставин, які обумовлювали наявність такої своєрідної соціальної норми, її здебільшого дотримуються. В той же час, така соціальна норма поступово відмирає.

Правові норми мають ряд особливостей (які відрізняють їх від інших видів соціальних норм):

  1. Правові норми завжди встановлюються чи санкціонуються державою. Це принципова відмінність від інших соціальних норм. Так, корпоративні норми створюються об’єднаннями громадян, релігійні норми – церквою, а моральні - суспільством. Різниця між поняттями «встановлені» та «санкціоновані» державою полягає в тому, що встановлені – це ті норми, суб’єктом створення яких є відразу держава, вона наче придумає їх; а санкціоновані – норми, які спочатку існують у формі соціальних (моральних, релігійних чи звичаєвих) норм, але на певному етапі держава вважає за необхідне підвищити їх значення в суспільстві, зробивши їх загальнообов’язковими, формально визначеними та передбачивши відповідальність за недотримання - тобто надавши статусу правових норм;
  2. Правові норми на відміну від моральних чи звичаєвих завжди формально виражені, тобто зафіксовані в документальній формі (містяться в офіційно опублікованих нормативно-правових актах). Писемний характер дає змогу чітко фіксувати в письмових документах зміст прав і обов’язків, умови їх виникнення, можливі наслідки недотримання. Моральні чи звичаєві норми не мають документарної форми. Тому, про їх наявність дізнаються через такі засоби комунікації як переказ, фільми, художні книжки, тощо.
  3. Правові норми є загальнообов’язковими. Кожний повинен дотримуватися цих норм. В той час як обов’язок дотримуватися релігійних норм поширюється на членів релігійних громад, корпоративних – на членів корпорацій чи підприємств.
  4. Правові норми розраховані на регулювання невизначеної кількості суспільних відносин. Тобто правові норми не персоніфіковані, вони адресуються усім і кожному. Наприклад, Правила дорожнього руху поширюються на усіх учасників дорожнього руху. В протилежному разі право втрачає ознаки об’єктивності, яка є неодмінною гарантією та запорукою його ефективності. Недаремно, Феміду (давньогрецьку богиню правосуддя) на малюнках завжди зображуюють із зав’язаними очима, тим самим демонструючи її безпристрасність.
  5. Реалізація правових норм забезпечується державним примусом. Поступитися місцем в транспорті – це моральна норма, яка, якщо її не виконати, не матиме жодних негативних наслідків, окрім осудливих поглядів чи висловлювань тих, хто поруч. В той же час, якщо не сплатити за проїзд, то можуть застосовуватися санкції (стягнення, покарання), передбачені правовими нормами.

Також, слід відмітити, що право регулює не усі, а лише найбільш важливі суспільні відносини.

Таким чином, право – це система встановлених чи санкціонованих державою формально виражених, загальнообов’язкових правил поведінки, спрямованих на регулювання найважливіших сфер суспільних відносин, які забезпечують державним примусом у випадку їх невиконання.

Водночас, право є і цінністю та має важливе соціальне значення (призначення).

Право надає суспільним відносинам стабільності та упорядкування. Право, обмежуючи нас, тим самим створює гарантії захищеності та впевненості.

При цьому, щоб забезпечувати правопорядок та вселяти впевненість у його ефективності та необхідності існування, вочевидь, правові норми повинні відповідати економічним, соціальним та моральним умовам існування суспільства. Інакше право відривається від соціального середовища, в межах якого воно має діяти, існуючи ніби в паралельному вимірі. Наприклад, в США є низка правових норм, які виникли ще у XVIII-XIX століття, нині вони залишаються формально чинними попри те, що відносини, які б вони мали регулювати відмерли. Яскравим прикладом невідповідності права і суспільних відносин були 90-ті роки ХХ століття. Так, правові норми були розраховані на соціалістичний уклад життя, а отже виявилися неспроможними регулювати нові ринкові відносини.

Норми права в цілому повинні відповідати існуючим в суспільстві уявленням про справедливість. Регулятивні властивості права проявляються найкраще в умовах, коли орієнтиром для правових норм є наявне в суспільстві розуміння справедливості. У випадку, коли право (читай правові норми) в державі відірвані від існуючого розуміння справедливості – неодмінно чекай революції. Так, у Франції кінця XVIII століття право залишалася феодальним зі всіма його феодальними пережитками, в той час як економічні та соціальні відносини (так звані буржуазні відносини) вимагали нового правового регулювання. Саме ця невідповідність стала однією із передумов Великої французької революці 1789-1799 років.

Втім, в багатьох випадках важливим є сам по собі факт існування правових норм поза його відношенням до справедливості. Наприклад, з точки зору справедливості, жодного значення не має лівосторонній чи правосторонній рух існує в державі. Єдине, що має значення – це дотримання всіма учасниками дорожнього руху однакових правил, в протилежному разі наступає хаос. Так, 3 вересня 1967 року, в день переходу Швеції із лівостороннього автомобільного руху на правосторонній Стокгольм був повністю паралізований - він просто застиг у заторах. Цей приклад яскраво ілюструє значення права в нашому житті. Відсутність права як регулятора суспільних відносин породжує хаос. Історія людства довела, що право - найбільш ефективний регулятор суспільних відносин, оскільки поєднує як переконання в необхідності його дотримання, так і державний примус. Інакше кажучи, саме праву вдається забезпечити гармонійне поєднання «сили авторитету» і «авторитету сили».

Отже, право – це система взаємопов’язаних правових норм. Водночас, право – це і механізм досягнення справедливості у суспільстві. Право, власне, є своєрідною мірою свободи та рівності. Завдяки своїм регулюючим властивостям, воно забезпечує стабільний розвиток суспільства та окремих його інститутів. Саме тому, право є цінністю, без збереження якої в державі настає безлад.

Необхідність класифікації правових норм.

Однією з ознак права є його системність: правові норми пов’язані між собою  вертикальними та горизонтальними зв’язками. З іншої сторони, правові норми врегульовують найрізноманітніші сфери суспільних відносин, починаючи від договору купівлі-продажу, закінчуючи встановленням відповідальності за виготовлення та збут наркотичних засобів. Різноманіть суспільних відносин впливає і на різноманітність самих правових норм. Як наслідок, правові норми необхідно класифікувати. Крім того, потреба класифікації правових норм  пов’язана з їх великою кількістю. В Україні, наприклад, кількість нормативно-правових актів сягає десятків тисяч. Без класифікації правових норм користуватися ними неможливо. Також, як і будь-яка сфера людського знання, право потребує певного поділу. Тому, право як система взаємопов’язаних норм має свої розділи, які в практичній юриспруденції отримали назву “галузі права”.

Галузь права – це сукупність однорідних (схожих) правових відносин, які врегульовуються нормами права. З іншого боку, галузь права - це сукупність правових норм, які врегульовують однорідні (схожі) правові відносини.

Окрім галузей, право поділяють також на великі блоки (сфери).

За призначення правових норм виділяють матеріальне право та процесуальне право. При цьому матеріальні галузі права безпосередньо врегульовують суспільні відносини, в той час як процесуальні галузі є свого роду обслуговуючими: вони спрямовані на врегулювання процедури та порядку реалізації норм матеріального права. Інакше кажучи, норми матеріального права відповідають на питання: що регулюється (що можна чи не можна робити), а норми процесуального права – на питання: як регулюється (яким чином це релізується). Для прикладу, право народних депутатів подавати законопроекти встановлюється нормами матеріального права, в той час як порядок їх подання та процедура розгляду - нормами публічного права.

За видом правовідносин, які врегульовуються, виділяють приватне право і публічне право. Цей поділ з’явився ще в Стародавньому Римі і на сьогодні загалом зберігся. Публічне право регулює відносини, де існує значний суспільний (державний) інтерес. Так, публічне право врегульовує відносини з приводу проходження державної служби, притягнення до кримінальної відповільності тощо. Примітно, що в публічному праві акцентується увага на заборонах та зобов’язаннях людей. При цьому, в публічному праві домінують відносини субординації (підпорядкування), де громадянин повинен безальтернативно виконувати передбачені законом дії. Так, заборона вчиняти крадіжки чи заборона палити в публічних місцях має безальтернативний характер. Також в публічному праві як мінімум однією зі сторін завжди буде держава в особі органу державної влади або органу місцевого самоврядування. Приватне право, натомість врегульовує відносини між рівними суб’єктами. Відповідно, метод регулювання відносин - диспозитивний (метод рівності сторін). Як правило, йдеться про приватних осіб (людей та організації). У більшості випадків, норми приватного права передбачають певні дозволи та можливості (на противагу публічному, де переважають заборони та зобов’язання).

Важливо відмітити, що не усі відносини регулюються нормами права. Так, особистісні відносини між людьми не врегульовуються правом (наприклад, інтимні стосунки чи спосіб привітання).

Основні галузі права: конституційне, адміністративне, кримінальне, цивільне.

До публічних галузей права відносяться такі.

Конституційне право - це провідна (фундаментальна) галузь права. Воно врегульовує основи державного і суспільного ладу: саме нормами конституційного права визначаються форма держави в Україні (форма державного правління, форма територіального устрою та форма політичного режиму), правове становище осіб в державі, їх права та обов’язки. Конституційне право є основою для розвитку інших галузей права, адже норми конституційного права набувають свого подальшого розвитку в нормах права інших галузей.

Приклади норм конституційного права:

Стаття 74 Конституції України України: Референдум не допускається щодо законопроектів з питань податків, бюджету та амністії.

Пункт 1 частини 1 статті 90 Конституції України України: Президент України має право достроково припинити повноваження Верховної Ради України, якщо протягом одного місяця у Верховній Раді України не сформовано коаліцію депутатських фракцій відповідно до статті 83 цієї Конституції.

Із конституційним правом дуже тісно пов’язана інша галузь публічного права - адміністративне право. Саме адміністративне право регулює управлінські відносини у сфері здійснення  виконавчої влади (в тому числі, відносини між державними органами та всередині державних органів), взаємовідносини держави з громадянами та громадськими організаціями. Наприклад, Закон України “Про Кабінет Міністрів України” визначає організацію, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України. Інший приклад: ряд дій особа може вчинити шляхом звернення до органів місцевого самоврядування, при цьому саме нормами адміністративного права врегульовується процедура звернення до таких органів (див. Закон України “Про звернення громадян”).

Також адміністративне право встановлює підстави та порядок притягнення до адміністративної відповідальності за дрібні побутові правопорушення та дрібні правопорушення в різних сферах, як-то здійснення господарської чи управлінської діяльності. Так, Кодекс України про адміністративні правопорушення передбачає відповідальність за розпивання алкогольних напоїв в публічних місцях, дрібне хуліганство, порушення правил дорожнього руху, порушення порядку провадження господарської діяльності, окремі корупційні правопорушення.

Кримінальне право встановлює кримінальну відповідальність за злочини. При цьому, злочини бувають різними: проти основ національної безпеки (зрада, шпигунство, диверсія тощо), злочини про життя і здоров’я особи (умисне вбивство, доведення до самогубства, тілесні ушкодження різного ступеню тяжкості, катування тощо), злочини проти власності (крадіжка, грабіж, розбій, шахрайство тощо). Існує багато інших видів злочинів, наприклад, у сфері господарської діяльності; службові; проти довкілля; проти громадського порядку та моральності тощо.

Ключовою галуззю приватного права є цивільне право. Його особливістю як галузі приватного права є те, що особи, які вступають у правовідносини, мають рівне становище, а тому основою регулювання є принцип рівності прав та обов’язків. Цивільне право супроводжує людину від її народження і до смерті. Це слід розуміти буквально: згідно з нормами цивільного права про народження і смерть людини видаються відповідні свідоцтва.

До предмету регулювання цивільного права відносяться майнові та особисті немайнові відносини.

Майнові відносини - це суспільні відносини з приводу володіння, користування та розпорядження майном. Ця частина цивільного права охоплює регулювання всіх видів договорів – починаючи від договору купівлі-продажу, договору міни, поставки і так далі. Також до майнових значною мірою належать відносини спадкування.

Особисті немайнові відносини - це відносини у сфері природного існування та соціального буття людини. Наприклад, саме цивільне право регулює право особи на ім’я та на зміну імені, на захист честі, гідності і ділової репутації, на свободу пересування, на інформацію тощо.

До цивільного права належать також відносини, що виникають стосовно інтелектуальної власності (тобто літературних, музичних та інших творів, торговельних марок, винаходів тощо).

Підсумовуючи, критерієм поділу на галузі права є однорідність (схожість) суспільних відносин, та метод правового регулювання, тобто сукупність способів і прийомів, за допомогою яких норми галузі права впливають на регулювання суспільних відносин.